Так рідко в нашому житті трапляються проєкти, до яких з часом хочеться повернутися. Так було з Max Payne, GTA 3 чи Mass Effect. Для мене це передусім ігри з дуже захопливим сюжетом, який ти переживаєш разом з героями. Що було круто в цій грі, так це масштаби. Перед нею я грав у Far Cry 6, і щоб ви розуміли: я хвилин пʼятнадцять зараз сидів і згадував, що це була за гра. Єдиний спогад про її проходження – мені здавалося, що відстані в грі дуже короткі й не відповідають дійсності, персонаж надто швидко переміщався по карті. Я б сказав, не було пропорції.
А ось після проходження God of War я реально сиджу і згадую кожну деталь цієї пригоди. До самої глибини душі – переживання батька і сина, дуже великі монстри, від яких захоплює дух. Чого варта лише поява змія.
Сама історія показала нам альтернативну можливість історії життя богів. Атрей насправді Локі, і, можливо, буде сином Одіна в наступній частині, «Рагнарьок», але це вже не важливо. Це просто шедевр. Я обовʼязково перегріюся в неї за кілька років.
Трохи в самій грі дратував збір обладунків, я плутався в цьому, мабуть, до третини гри. Але й з цим розібрався.
Навіть на середньому рівні складності було доволі непросто перемогти всіх босів, і навіть не босів, а простих супротивників. Про Валькірій я взагалі мовчу: першу зміг убити тільки коли пройшов основну сюжетну лінію.
І не варто було мені на початку гри недооцінювати сина, він дуже круто допомагає. По клавіатурі натискаєш як по піаніно. Дуже багато різних прийомів. Загалом бойова система теж просто шедевр.
Красивий світ, сад богині, дракони… ух. Це гра ТОП, справжній ТОП!
Обовʼязкова до проходження, навіть дітям від девʼяти років, попри насильство.
10 з 10