Я вже вісім років в Італії, катаюся туди-сюди і часто чув різні історії. Ця, як мені здається, буде дуже смішною, і я час від часу розповідаю її друзям.
Як ви знаєте, в Італії не було комунізму, і все, що є в родини, переходить у спадок. Я думаю, всім вам відома фірма Ferrari і те, що вона виробляє: унікальні дорогі автомобілі, здатні швидко їздити. Вони до того ж доволі красиві. Але в такий автомобіль ви не зможете вмістити багато речей, тим паче якийсь серйозний багаж. Багажник, якщо і є в такому авто, мізерно малий, адже такий вид транспорту розрахований на багатих людей, які подорожують наліг. Я б назвав Ferrari більше прогулянковою машиною. Двадцять-двадцять пʼять літрів бензину на сто кілометрів – ось витрати, які вам доведеться пережити, якщо сядете в таке авто. Ще більш переконливою цифра буде, якщо ви надумаєте проїхати в такому авто міськими заторами. Але опустимо деталі і переживання.
Нашого героя звати Вінченцо, і він сантехнік. Звичайний хлопець, який, як і більшість працюючого населення країни, працює за зарплату в тисячу – тисячу триста євро. Вінченцо приїжджає на виклик своїм старим Fiat-пиріжком, завантаживши туди все необхідне.
Одного ранку до Вінченцо прийшов посильний і вручив повістку зʼявитися до адвоката. Хоч він і був у подиві, але все ж наважився піти, уже уявивши собі найгірше: наприклад, що він десь щось комусь неправильно зробив і на нього подали до суду за якусь недбалість. Водопровід – справа не жартівлива: прорве, проблем не оберешся.
Насправді все вийшло не так уже й страшно. Хоча приємного мало: коли Вінченцо відвідав адвоката, той повідомив йому, що його далекий родич, дядечко, назвемо його Джузеппе, раптово помер і лишив йому у спадок Ferrari F50 Spider.
Ось що побачив Вінченцо, коли вийшов від адвоката: нову Ferrari. Звісно, радості не було меж. Зрозуміло, що така людина, як наш герой, таку машину собі дозволити не могла. Та й утримувати її теж. Страховка на таке авто просто непідйомна, приблизно десять тисяч на рік, а заправити цього монстра може не кожен.
З нагоди анекдот (переклад з італійської):
Стоїть на заправці чоловік, заправляє Ferrari.
Заправляє годину, другу, третю.
Тут заправник не витримує, підходить до господаря авто і каже: ти б мотор вимкнув, а то так ніколи не заправишся.
Але оскільки страховка у Вінченцо на Ferrari була ще на рік, він вирішив поки не продавати авто, покатати подругу і самому помилуватися агрегатом за пʼятсот тисяч, ну а потім продати. І ось одного чудового вівторкового ранку, на жаль, у нашого героя зламався його власний автомобіль. Поки авто було в ремонті, Вінченцо недовго думаючи (адже замовники чекають) вирушив на роботу на Ferrari.
Я хочу, щоб ви це собі ясно уявили:
Ранок, сьома година, літній дідусь викликає сантехніка за оголошенням у газеті. Каже, що в нього сильно прохудилися труби і потрібна заміна. Вінченцо відповідає, що буде за пʼять хвилин.
Дідусь виходить на ґанок чекати майстра. І тут з-за рогу виїжджає червона спортивна Ferrari, з якої стирчать пластикові труби, причому не просто стирчать – їх видно здалеку. З машини вилазить наш Вінченцо в брудному комбінезоні. Бере з бічного сидіння ящик з інструментами і починає витягати труби. Дідусь і сусіди, яких він затопив, у замішанні. У всіх на обличчі лише одне питання: «Скільки ж коштує робота цього майстра?» Збоку смішно, але в нас у місті досі всі памʼятають сантехніка на Ferrari.
P. S.: Вінченцо продав машину і купив собі будинок, доля решти грошей мені невідома, але роботу він не покинув.