Сьогодні додав ще один тег у свій блог: «Цікаві люди». Я давно хотів писати про цікавих людей, які трапляються мені на шляху і в мережі зокрема. А почну я банально зі свого тата, Віктора Степановича.
Свого часу йому таки вдалося щось від себе вкласти мені в голову. За це йому величезне спасибі. Якесь розуміння мистецтва, ставлення до людей і роботи з людьми. І те, як треба ставитися до жінки, сімʼї, дітей. Звісно, кожен із нас у процесі розвитку потрапляє під вплив і інших, зовнішніх факторів, які формують нашу свідомість. Загалом вийшло як вийшло.
Отже, мій тато художник, зараз живе в Італії, і я вважаю, ця країна пасує йому як ніколи. Не тому, що там кращий рівень життя і всі наші емігранти втекли туди, коли могли, у девʼяності. Мій батько мав шанси лишитися щонайменше в пʼяти країнах ЄС, але обрав Італію. Тому що він справжня людина мистецтва і дивиться на світ зовсім інакше. Хоч зараз і малює зовсім не те, що в нього на душі, а скоріше те, що диктує ринок. Ось приблизно такі роботи:
Вони непогано йдуть по всій Європі, люди купують, бо вони схожі на роботи майстрів 1900-1930-х років, але це роботи і ідеї тільки мого тата. Італія надихає батька, він реставрує антикварні меблі і малює, робота приносить йому задоволення. Хай вона не завжди відповідає його первинним інтересам, але він віддається їй на всі сто. Тут, якщо чесно, я йому заздрю, бо сам поки не знайшов для себе такого заняття, яке задовольняло б мене на сто відсотків. До речі, ось ролик, де ми реставруємо антикварне крісло. Були спроби зробити канал, думаю, вони навіть увінчалися б успіхом, якби я працював із ним і зайнявся цим, але зірки не зійшлися. Ось відео:
Спочатку була художня школа:
Ще замолоду він дуже любив грати у футбол і був, за свідченнями бабусі й дідуся, непоганим воротарем. Навіть тренер приходив до нас додому і просив, щоб Вітя пішов футбольним шляхом. Останнє слово лишилося за моїм дідом, який не бачив у футболі перспектив. Але тоді, найімовірніше, не зʼявився б я. Бо вони з мамою познайомилися в Київському художньому технікумі. Провчилися, позустрічалися і вирішили зробити спершу мене. Вийшов який вийшов, але я був первістком, і мій тато вирішив подарувати мамі з нагоди цієї події букет квітів. Тільки таких, щоб вони ніколи не засохли. Так зʼявилася ця картина:
Вона висіла в нас над ліжками в старій хрущовці в Херсоні, усе моє дитинство я памʼятаю її в себе над головою. Пізніше, коли я був малий, як на мене, був найцікавіший період у житті батька. Девʼяності, робота то тут, то там у рекламі. Але весь вільний час, коли роботи не було, а її в девʼяності справді в багатьох не було, тато малював те, до чого лежала душа. Натюрморти:
Я памʼятаю, як приходив до нього в кооперативну майстерню, там малювали і творили понад десять художників, атмосфера була дуже цікава. І поки я робив кораблики з дерева, батько викладав натюрморти на стілець і писав.
Ось одна з моїх найулюбленіших робіт. З нею повʼязана одна історія:
Коли батько приніс її додому закінченою, буквально за якийсь час до нас у гості прийшли старі друзі. Вони на той час непогано заробляли. Чоловік і дружина з двома дітьми, приблизно одного віку з моїми батьками. Чоловік займався металом, і тому в гаманці завжди водилися умовні одиниці. Побачивши цю картину, жінка дістала з гаманця сто доларів і сказала, що вона її забирає. На той момент, звісно, це були для нас суттєві гроші, але мати навідріз відмовлялася продавати. По-моєму, сума дійшла до трьохсот, але мама так і не продала картину. Зі словами: «Не все в цьому світі продається». По-моєму, батько навіть потім трохи засмутився, але за якийсь час, обдумавши, оцінив мамин вчинок.
Сьогодні я постарався зробити максимально круті фото з моїм другом Пашею. Користуючись нагодою, скажу, що ми робимо будь-яку предметну фотографію на замовлення. Ось мій блог, а ось його: він дає безкоштовні консультації тим, хто хоче схуднути або правильно займатися без шкоди для здоровʼя.
Усім добра і удачі, цінуйте талановитих людей – їх дуже мало.